Приблизно десята частина слів, які увійшли у словниковий склад української мови, є запозиченими. Вони певний час вживались на території певної країни, а згодом стали повноправною частиною лексичного багатства народу. При «мандрівці» слів з іншої країни не обходиться без словесних курйозів. Про один з таких розповідає відомий український мовознавець І. Вихованець.
Коли англійці вперше прибули до Австралії, то їх здивувала одна тварина. Звірі мали маленьку голову, короткі передні та задні ноги ходили стрибками. Здивувала мандрівників і сумка на животі, з якої виглядали маленькі звірята. Звичайно, всі зрозуміли, що мова йде про кенгуру. Європейці від здивування не могли втриматись, щоб не спитати, як називаються ці тварини. Жителі відповіли: «Кенгуру». Здавалось, що історія закінчилась. Англійці повезли це слово в рідну країну. Насправді не обійшлось без курйозу.
Мовою австралійців слово «кенгуру» означає «не розуміємо». Коли ж британці запитали про тварино, то жителі екзотичної місцевості відповіли їм «кенгуру», що й означало «не розуміємо, про що ви запитуєте».
Як бачимо, назва тварини закріпилась, увійшла в склад багатьох європейських мов, у тому числі й української. Мова знає багато історій про іншомовні слова.