Народна мудрість каже, що між словами жаліти і допомагати така ж різниця, як між хоронити і лікувати.
Останнім часом ми навчились жалітись на все, що нас оточує: сім’я, друзі, робота, влада… Та чи правильно викликати в співрозмовника такі емоції? Не знаю, як у кого, та у мене в такі моменти з’являється відчуття ліні, з ліжка підводитись не хочеться, щоби ситуацію принаймні направити в інше русло.
Психологи наводять ще одну аналогію з відчуттям жалості — енергетичний вампіризм. Люди, що звикли жалітись, отримують від знайомих безліч емоцій, а в останніх з’являється відчуття «висмокчення енергії».
Багато з вас мені заперечать, бо справді у житті є ситуації, у яких вже не має сил стерпіти, щоб комусь не відкритись, не поговорити про наболіле. Як тоді бути?
У такому випадку, на моє глибоке переконання, зможуть допомогти дві речі:
1) знайти людину, якій ви зможете довіритись, хай це не буде дуже близький знайомий, але надійний, у якому ви впевнені. Зараз на розраду прийшли соцмережі, завдяки яким людині простіше висловити свої думки і почути пораду;
2) відволіктися, хоча б на один день, щоби забути про наболіле. Присвятити цей день прибиранню, невирішеним справам. Але на самоті. Якщо ви впораєтесь самі з собою, то ви — сильна людина, ніякі жалощі вам не потрібні!!!
Ще хочеться звернутись до тих людей, що виступають співрозмовниками, надають своє плече — навчіться діяти у горі знайомого, знайдіть потрібні слова, відволічіть його, але НЕ допускайте зайвого разу вибуху сліз. Та й САМІ будьте обережні, щоб не потрапити на вудочку до енергетичного вампіра.