Є імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Саме таким для нас є ім’я Тараса Григоровича Шевченка.
В історії української літератури є дві дати, коли геній України створив свій вічний твір — «Заповіт». Перша з них — 25 грудня, інша — 6 січня. Ми дотримуємось другої версії, бо літературознавці доводять, що перша дата — старий стиль.
Тарас Шевченко — видатна постать України. Дуже боляче спостерігати, що образ найвеличнішого генія України асоціюється з хрестоматійним портретом — так би мовити Шевченко у поважному віці. Світ знає українського Шевченка як молодого чорноокого красеня. Вчителям необхідно виправляти ситуацію.
Постать генія українського народу багатогранна. Про нього дотепер написано в сотні разів більше, аніж написав він сам. Та незважаючи на це, його творчість була, є та буде актуальною. Таким для нас зокрема є його вічний твір — «Заповіт».
Тараса Григоровича Шевченка називають Пророком українського народу. А чи задумувались ви, чому? А ще цікавіше, які ж пророцтва великого Кобзаря збулись?
Для прикладу, народна пісня була для Шевченка не лише засобом задоволення його естетичних потреб, а й засобом пропаганди суспільно-політичних поглядів. Він усвідомлював пізнавальне значення пісень як джерела правдивих відомостей про духовне та суспільне життя. Сьогодні ми гордо стверджуємо, що українська пісня жива і має величезне значущість у житті свого народу.
Та з найбільшою приємністю та гордістю пишаємось, що, напевно, найвагоміше пророцтво Тараса Григоровича Шевченка збулось — ми 21 рік живемо у «вольній» Україні, маємо свою мову й пісню…
Пам’ятаймо: Україна — Шевченко, Шевченко — Україна. Не знайти такого хірургічного скальпеля, який би зміг відділити одне від одного!