На відміну від страху фобії – це панічна боязнь неіснуючих небезпек. Учені нарахували близько 500 істот, предметів і явищ, які примушують людей блідніти, заїкатися і навіть ставати до кінця життя добровільними відлюдниками. Часто фобії стають причиною насміхань. Наприклад, гамофоби більше всього бояться одружуватися, для цибофобів — найстрашніше побачити заставлений їжею стіл. Анатидаєфоби — до смерті лякаються качки, яка ніби стежить за ними і має недобрі наміри.
Звичайно, ми можемо сміятися на цим, але людям, які страждають на фобії – не до жартів.
Вчені вважають, що залежні від фобій мають порушення у вестибулярному апараті, який відповідає за орієнтацію в просторі. Людина відчуває невпевненість у собі. Важко орієнтується, особливо на вулиці, багато чого боїться. З часом страх «прогресує» і перетворюється у фобію. Часто страждають такими недугами надзвичайно емоційні, ранимі люди, або фантазери. Причиною є і дитячі страхи. Ми часто недооцінюємо серйозність чужих переживань, іноді сміємось над ними. А люди, які страждають від фобій, залишаються наодинці зі своєю проблемою.
Як же допомогти людині, яка страждає від фобій? «Місце розташування» їх знаходиться у лобно-скроневій ділянці головного мозку і називається амігдалою.
Вилікували людину досить складно, але можливо, якщо ближче «познайомити» її з тим, що вона боїться найбільше. Психотерапевти рекомендують такий метод – візуалізацію свого страху. Лімнофобу, який боїться озер, треба взяти білий папір, намалювати на ньому водойму, а потім порвати аркуш. Арахнофобу (боязнь павуків) – подарувати книгу про них, яку він прочитає і зрозуміє наскільки безпідставний його страх.
Людина знешкоджує «небезпеку» у думках, відчуває, що контролює ситуацію і розслабляється.
Наші страхи не залежать ні від віку або статі, ні від наших здібностей – у відомих і талановитих людей були свої «темні» попутники.
Микола Гоголь все життя боявся, що його поховають заживо (тафефобія) і його страхи дійсно виправдалися.
Французький художник Поль Сезан «хворів» гаптофобією – він панічно боявся, коли з ним віталися за руку.
Зигмунд Фрейд – «батько» психоаналізу – боявся папороті.
Альфред Хічкок – майстер трилерів – уникав предметів овальної форми. Він відмовлявся від їжі, яка містила яйця (крім омлету).
Говорять, що у страху великі очі. Більша частина їх так і залишається плодом нашої уяви.