Чи можна якимось чином зберегти пахощі, як гроші в банку? Виявляється, можна. І найстаранніший вкладник — звичайна ящірка. Біологи встановили, що вона здатна сприймати та аналізувати пахощі за бажанням (негайно чи за тривалий час). Й допомагає їй у цьому якобсонів орган — заглибина на піднебінні, куди вона роздвоєним язичком відправляє цікаву для себе знахідку. Цей орган подібний до сховища й рівночасно до хімічної лабораторії. В будь-яку слушну мить ящірка може згадати про свою знахідку й визначити, нарешті, чим же вона пахне.
Чимало цікавих історій пов’язано з нюхом у собак. Так, в роки Другої світової війни вівчарка на прізвисько Дік «працювала» сапером. На її бойовому рахунку дванадцять тисяч знешкоджених німецьких мін і врятований від повного зруйнування Павловський палац під Петербургом: у фундаменті палацу чутливий ніс Діка визначив місце закладеної фашистами потужної бомби.
Читай:Невидимі повелителі — пахощі (частина 2)
В кримінальній та прикордонній службі собаки-шукачі (чи як ще їх називають, нишпорки) беруть слід за відбитком взуття. Виявляється, що коли навіть двоє людей взують однакові черевики та пройдуть однією й тією самою дорогою, їхні сліди матимуть різний запах. А причина тут — аліфатичні кислоти, речовина, що її виділяє шкіра стопи і яка проходить крізь найміцнішу підошву. Нюхальні клітини собачого носа відреагують навіть на одну молекулу масляної кислоти, що входить до складу поту.
Ще цікаві історії про запахи читайте у наступній статті.
